Я дерева 'полікую' -
хату білці побудую.
На деревах моя хата.
Ну а звати мене ... .
(Дятел)
Я літа рахую - кую,
співаю пісню свою,
отак: 'Ку-ку' співаю я.
І звати мене ... .
(Зозуля)
Дуже гарно я співаю,
і красиве пір'я маю.
Піснею зачаровую людей.
Ну а звати мене ... .
(Соловей)
Настя балуєтсья на дивані в новому одязі. Бабуся каже:
- Насточко, не валяйся на диванчику, одяг засовається.
А Настя відповідає:
- Бабусю, то тільки сміття і пляшки валяються, а я ж дівчинка!
Важка можливість - складна ситуація, наприклад небезпечна ситуація у грі
Дикізвірна - дикий звір
Машинівст - водій машинки
Не позаважає - не завадить
Спершого - спершу
Термомерт - термометр
Чого в цьому поганого - що в цьому поганого
Гміздечко - гніздечко
Насточка в садочку зафарбовує розмальовку. Хлопчик Максим радить:
― Треба все чорним зафарбувати...
― Я не можу зафарбовувати чорним, бо в мене зараз світлі емоції.
― А що це таке ― «емоції»? ― дивується Максим.
― Хіба ти не знаєш цього слова? Це тільки в ясельках не знають такого. Емоції ― це мій настрій, або просто знак личка. Зрозумів?
До п’яти років Насточка ніколи не розповідала, ким хоче бути, як виросте. Потім якось за вечерею серйозно заявила, що буде писати дитячі книжки, і часто це повторювала. Але десь через місяць тато показав їй, як користуватися дитячою програмою для створення «анімашок». Дівчинка так загорілася, що того ж вечора перед усіма дітками з танцювальної студії (і їхніми батьками) заявила:
― Я вже навчилася складати програми і як виросту, стану програмістом, щоб писати мультики та ігри для діток!
Мама з Анастасійкою йдуть на танці. Довкола ― сліпучо-білий сніговий килим.
― Дивися, як гарно скрізь, ― каже мама.
― А я знаю, чому сніжку стільки нападало ― продовжує донечка. От вчора ми малювали в садочку сніговичка, потім ввечері я малювала ще вдома сніговичка... І той, хто аж за хмарками і хто все може, подумав: «Навіщо діткам тільки паперові сніговички? Треба справжніх!» І сипнув згори багато-багато снігу...
Насточка з мамою гуляють після дощу. Довкола багато калюж, які мама просить обходити, а не перестрибувати.
― А ти хотіла б літати? ― раптом питає дівчинка.
― Мабуть, хотіла б. Але люди не вміють літати, як птахи. Хіба у сні...
― Це ж дуже легко! ― перебиває Насточка. ― Треба тільки поїхати до Лідочки (двоюрідної сестрички, яка живе в селі), назбирати там на лужку гарного пір’ячка, прикріпити його ось так (показує) між пальчиками, і ― полетіли!
Стрибає через калюжу, бризки летять на всі боки.
― Ну, це тому, що я без пір’ячка, ― виправдовується, ― а з пір’ячком точно вийде!
